Моя статья на украинском языке для сайта "Тексти"

Після економічної кризи 90-х років безліч людей в шахтарських містах і селищах залишилися без роботи. Шахти закривалися одна за одною, зупинялися заводи, і люди або залишали депресивні міста, або викручувалися й знаходити нові джерела доходу. Колишні шахтарі, які втратили роботу на шахтах, щоб прогодувати сім'ї, взялися копати вугілля самостійно, за допомогою кирки і лопати.

Знаючи місця покладів вугільних пластів, вони нашвидку обладнали невеличкі кустарні шахти-копанки і потихеньку стали добувати вугілля, яким торгували і опалювали власні будинки. Обсяги видобутку були невеликі, але їх цілком вистачало, щоб прогодуватися. Кустарний видобуток — фактично грабунок надр, та за поняттями, брати у держави було не западло, тому совість нікого особливо не мучила.

Райони нелегальних розробок зосередилися в тих місцях, де вугілля залягало найближче до земної поверхні і де його було найлегше добувати. У Донецькій області — це міста Шахтарськ, Торез, Єнакієве і Сніжне. В Луганській — Стаханов, Зоринськ, Красний Луч і весь Перевальський район. Цей досвід був унікальний. На пострадянському пустирі, в Донбасі, зароджувалася і міцніла нова держава, що розвивалася паралельно зi вже існуючою. Таке собі донецьке Гуляй-поле, вільна шахтарська республіка, яка будувалася на принципах лібертаріанського анархізму. У республіки не було ні керівництва, ні ідейних натхненників. Вона розвивалася стихійно, знизу, як і личить справжньому анархістському утворенню. Вугільні старателі копали все нові і нові копанки, які видавали на-гора все більше палива. Ні про які податки не йшлося.

Закони, трудовий кодекс, техніка безпеки — все було скасоване у вільній шахтарській республіці, що охоплювала вугленосні райони. На початку двохтисячних років в регіоні стрімко розвивалася ультралібералльна економіка, не стримувана практично ніякими державними інтервенціями. У ті скрутні часи шахтарі рятували себе самі, дотримуючись негласних правил, які працювали набагато ефективніше законодавства. Видобутим вугіллям, приміром, безоплатно допомагали замерзаючим школам та держустановам, не чекаючи державної підтримки. Підтримували самотніх старих, які не могли дочекатися від держави пiльгового вугілля, — такі випадки описані в документальному фільмі «Смерть робітніка» німецького режисера Міхаеля Главоггера.

Автономно від держави на Донбасі протягом рокiв існувала ціла галузь економіки — воістину народна галузь, — а держава, не маючи можливості запропонувати шахтарям альтернативу, тимчасово закрило очі на вугільну вольницю.

Проте на початку двотисячних ситуація змінилася. Бандформування до цього часу легалізувалися і злилися з владою, розділили великі та середні підприємства. Привернув увагу угруповань і незвичайний народний вугільний бізнес, про який раніше ніхто не чув.

Діяльність чорних вуглекопів досягла значних масштабів, і бандити легко підрахували, що по всьому Донбасу нелегальним чином в копанках видобуваються тисячі тонн цінного палива. Кустарний видобуток оперативно взяли в оборот. Власників дірок обклали даниною і змусили здавати вугілля посередницьким кримінальним структурам. Найбільш цінні вугленосні ділянки забрали собі правоохоронці та представники місцевої влади, а якщо бути точніше — криміналітет, який став владою і привласнив собі молоду українську державу.

Скаржитися шахтарям було нікому — їх діяльність формально була незаконною, за поняттями ж довелося поступитися силі і підкоритися. Бандитська держава швидко підім'яла під себе шахтарське Гуляй-поле, знизивши вільних шахтарів до більш звичного їм статусу закріпачених робітників. Керувати нелегальним видобутком стали прокуратура, міліція, СБУ, депутати міських рад, мерія та окремі наближені бізнесмени.

Їх поняття вже дещо відрізнялися від шахтарського адату — рити «дірки» стали прямо під житловими будинками, школами, кладовищами. Скрізь, де тільки маячила перспектива грошей. Всі гілки влади стали підкорятися лише однієї мети — грабунку українських надр, абсолютно наплювавши на протести громади.

У наші дні вуглевидобувні райони Донецької і Луганської області — просто рай для соціологічних та етнографічних досліджень. Матеріалу тут вистачить явно не на одну дисертацію. Спостерігаючи за тим, як розвивалися події в Донбасі, так і тягне змоделювати ситуацію, при якій вільна шахтарська республіка розвивалася б далі і матеріалізувалася в новій якості.

ПОЛНОСТЬЮ ЧИТАТЬ ЗДЕСЬ

Share →

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *